Книги – діти розуму.
Мета: залучити школярів до читання, показати пізнавальне, виховне значення
художньої літератури.
На
сцені з’являються діти з книжками. Вони виконують танець «В бібліотеці».
Звучить
пісенька про книжку. На сцену вибігає Нечитайко.
Нечитайко: Книжки! Книжки!
Книжок я не читаю.
Вони тепер не в моді
Своє я хобі маю
Залежно від погоди.
Якщо на дворі сухо,
Тоді в футбол я граю,
А якщо піде дощик,
То теліка включаю.
Нечитайко: Для чого те читання, що воно дає?
(з’являється дівчинка – читалочка).
Читалочка: Ой який ти в нас розумний. Цікаво, а ти чув про країну Читалію?
Нечитайко: Ой-ой-ой. Для чого вона мені? Я і так все добре знаю.
Читалочка: Тоді щасливої тобі дороги!
(Нечитайко йде б’ючи м’яч. Йому на зустріч вискакує
вовк).
Вовк:
Я тебе зараз з’їм. Бо вже дуже довго тебе чекаю.
Нечитайко: Мене?
Вовк:
Може й не тебе? Та я забув вже кого чекаю. Якщо нагадаєш мені кого, то я тебе
не з’їм.
Нечитайко: Що мені робити? Я не читав такої казки.
Читалочка: Допоможемо йому, діти? (Діти
відповідають).
Нечитайко: Так-так. Це казка «Червона шапочка», Шарля Перро. Ой і важко буде
мені пройти в цю країну Читалію.
(Виходить мачуха з казки «Метелиця»).
Мачуха: А чому це ти без діла вештаєшся? Де починок? Що в криницю впустив?
Нечитайко: Та я вас не знаю і який починок? Ви з мене з кимось плутаєте!
Мачуха: Ні, голубе! Я добре пам’ятаю, що в мене є падчерка, яка робить всю
хатню роботу. А я без неї, як без рук. Якщо не згадаєш як називається казка з
якої я, то заставлю стрибати в криницю!
Нечитайко: Ой пропав я! Стрибати в криницю! Там так глибоко й так страшно!
Читалочка: Що, знову тобі потрібна допомога?
Нечитайко: Й якнайшвидше!
(Діти називають назву казки. Німецька народна казка «Пані
Метелиця»).
Нечитайко: Я вже починаю жалкувати, що не читав книжки.
(На зустріч йому летить Снігова Королева).
Снігова королева: Куди ти поспішаєш, красене? Ти вже склав з крижинок заповітне слово,
щоб стати володарем світу?
Нечитайко: Я не герой казки. І мені це слово ні до чого. Хоча володарем світу я
б хотів бути.
Снігова королева: А мені байдуже! Я не Шерлок Холмс і розбиратись не буду! Я тебе
просто заморожу! А можеш зостатися живеньким, якщо назвеш автора казки і
персонажів.
Нечитайко: Мені і холодно, і страшно. Я навіть згадав цю казку. Це «Снігова Королева»
Андерсена. Хлопчик Кай і дівчинка Герда заблукали в лісі, коли йшли до бабусі.
А хлопчик склав із сніжинок слово «Відпочинок».
Читалочка: Молодець Незнайко! Тепер ти хоч назву казки й автора назвав вірно.
Тільки є неточності. Діти, назвіть їх. А далі тобі заборонено йти. Чарівні
двері країни Читалії для тебе зачинені, тому що ти зовсім не читаєш книг.
Нечитайко: Що ви про мене таке говорите. Я багато книг тримав у руках, навіть
роздивлявся в них картинки.
¾ Хто це вигадав про мене:
Не
читав Нечитайко книг
Я
дивився їх чимало,
Й
прочитать немало встиг.
Від
картинки до картинки
Прочитав
я всі книжки,
Від
картинки до картинки,
Ну
а потім навпаки.
Все
я знаю про Мазая,
Про
старого дивака,
Він
же завжди у трамваї
Зайцем
їздить без квитка.
Гекльберрі
там був слугою
Бармалей
у морі жив,
Ну
а з бабою Ягою
Буратіно
подружив.
Без
затримки, без зупинки
Прочитав
я всі книжки,
Від
картинки до картинки
Ну
а потім навпаки.
(Вибігають дід Мазай, Буратіно, Том Сойєр).
Буратіно: Як ти смієш вигадувати про мене, що я дружив з бабаю Ягою?
Не
читаєш книг, то й не знаєш, що дружив я з папою Карло, Мальвіною.
Дід Мазай: А про мене що вигадуєш, що я їздив у трамваї якомусь. Я зайчиків
рятував у повінь, а ти й не чув про це.
Том Сойєр: А про мене, - найвигадливішого хлопчика з усіх книг, ти навіть не
чув!? Та у мене було стільки пригод, що ти навіть забув би про свій футбол,
якби почав читати про мене!
Нечитайко: Мені так соромно стало. Пробачте мені, я обов’язково про вас усіх
перечитаю і більше не буду плутати. Повірте мені і відкрийте двері Читалії.
Читалочка: Діти, повіримо йому?
Дід Мазай: Повіримо, але країна Читалія відкриється лише тоді, коли ти скажеш хоч
один вислів про книгу.
Нечитайко: Друзі, ну ні однісінького вислову не знаю, але я вивчу, а зараз допоможіть
мені, може ви знаєте. Бо мені дуже хочеться потрапити в країну Читалію.
(Із залу звучать вислови про книгу)
Будеш
книги читати – будеш все знати.
Читання
– ось найкраще навчання.
Дім
без книги, як день без сонця.
Дені
Дідро
Нечитайко: І футбол, і телевізор
Нехай
трішки почекають,
Я
візьму усі ці книжки
Й
прочитати постараюсь.
Бо
я теж хочу здолати
Міцних
знань високі мури
І
мене до себе кличе
Дивний
світ літератури.
(Всі учасники свята співають пісню «Країна Читалія»).
Є
земля Італія,
Є
земля Австралія,
Та
з усіх оцих країн,
Диво
з див я знаю,
Це
і не Італія,
Це
і не Австралія,
Це
земля Читалія.
Із
того ми краю.
Немає коментарів:
Дописати коментар