Розробка виховного заходу "Фольклор народів світу"

Казкар.     Десь колись в якійсь країні жили собі дід та баба.

Дід.                      Послухай, жінко! Ми  з тобою вже немолоді, а дітей у нас немає. Важка буде наша старість. Хто ж нас обійде?

Баба.                   Авжеж, старенький, були б у нас діти, то і ми були б щасливі!

Казкар.     Позітхали вони і взялися до роботи: дід пішов збирати хмиз, а баба пішла прати білизну в річці. Прала вона й побачила, що річкою пливе щось велике й кругле. Баба ледве його виловила й понесла додому.

Дід.            Це що, щось їстівне?

Баба.                   А ти б тільки їв! (Вони роздивляються скляну кульку).

Казкар.     Але то був не персик, а скляна кулька. Дід і Баба не знали що то. Покрутили вони в руках невідому річ й залишили її на столі. А на наступний день сталося чудо: замість кульки з’явився опецькуватий хлопчик. Дід з Бабою не могли надивуватись.

Дід.            Яка прекрасна несподіванка!

Баба.                   Це, напевно, боги нам його послали. Ми його назвемо Момотаро, Хлопчик-Персик.

Казкар.     А Момотаро ріс як на дріжджах. Одного дня він звернувся до своїх названих батьків:

Момотаро.         Я вирушаю підкоряти Острів Чудес. Говорять, що там є таке чудо, за допомогою якого зустрічають Новий рік. А ще говорять, що я родом звідти, бо кулька, з якої я з’явився саме звідти.

Дід.            Ну що ж, щасливої тобі дороги! Тільки пильнуйся!

Казкар.     Баба спекла йому коржиків у вигляді тварин та птахів. Дід подарував йому хустину – зав’язувати голову, шаровари і меч.

(Момотаро в цей час це демонструє)

На околиці села Момотаро зустрів собаку.

Собака.     Момотаро, куди ти вирядився?

Момотаро.         Йду підкоряти Острів див. Хочу побачити те без чого Новий рік не Новий рік.

Собака.     Візьми мене з собою. В мене є скляна іграшка про призначення якої я не знаю.

Момотаро.         Гаразд, будеш моїм слугою.

Казкар.     Пішли вони вдвох. У передгір’ї зустрівся їм фазан.

Фазан.       Візьміть і мене до Острова див. Я також маю скляну іграшку.

Момотаро.         Гаразд, будь моїм слугою!

Казкар.     Коли Момотаро зі слугами опинився високо в горах, трапилася їм мавпа.

Мавпа.      Момотаро, і я хочу з вами піти підкоряти Острів див. Я також маю скляну іграшку.

Момотаро.         Гаразд, будь моїм слугою.

Казкар.     Нарешті добулися вони до Острова див. Перед великою брамою, прикрашеною гірляндами стояли вартові. Вони були в масках. Й дивно одягнені.

Вони перегородили мандрівникам дорогу: «Розказуйте новорічний вірш, бо ми не впустимо вас глянути на чудо!».

Момотаро.         Віршів ми не знаємо, але в нас є скляні кульки.

Собака.     Може ви знаєте для чого вони?

Вартовий. То в вас є перепустка. Ці кульки не прості, вони є прикрасою для нашого Дива. І принесли ви їх дуже вчасно. Ходіть я вам покажу наше Диво.

Казкар.     Момотаро зі слугами зайшли до палацу. А там: о, диво! Перед ними стояло зелене дерево з голочками. Це диво всі прикрашали. Прикрасили його і слуги Момотаро. Тепер вони будуть знати, що ялинка є неодмінною прикрасою на Новий рік.